4-та Директива є найбільш важливим документом, що визначає шляхи, форми і методи гармонізації та уніфікації бухгалтерського обліку та звітності країн Західної Європи. Вона визначає вимоги до того формату (до переліку та угрупованню показників), за яким повинні складатися бухгалтерський баланс і звіт про прибутки (збитки), а також містить набір основних вимог, яким повинен задовольняти бухгалтерський облік, здійснюваного приватними компаніями, акціонерними товариствами та товариствами з обмеженою відповідальністю.
Ключовим положенням 4-й директиви є пункт 2, в якому розкриваються цілі обліку та річної звітності. Так, у п. 2.2 сказано, що інформація, розкривається в системі бухгалтерських рахунків, повинна бути сформована відповідно до положень 4-й Директиви. У п. 2.3 говориться про те, що дані, відображені на бухгалтерських рахунках, повинні бути об'єктивними і правдивими, щоб відображати справжній стан справ на підприємстві. У п. 2.4 зазначено, що в тих випадках, коли відбитої на рахунках інформації недостатньо для об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства, необхідно здійснювати додаткове її розкриття у спеціальних коментарях і поясненнях до рахунків. Пункт 2.5 допускає можливість відхилень від правил обліку при підготовці пояснень до рахунків з метою забезпечення об'єктивного та правдивого подання інформації про економічний стан підприємства.
4-та Директива стандартизує вимоги, яким повинні задовольняти дві основні форми звітності будь-якого зарубіжного підприємства, - бухгалтерський баланс і звіт про прибутки (збитки). При цьому директивою встановлено гнучкий підхід до побудови звітності. Передбачено чотири можливих варіанти звіту про прибутки (збитки) і два варіанти балансу. Відмінності варіантів незначні. В основному вони стосуються класифікацій, угруповань і розташування від-ражаються у звітах показників. Зміст різних варіантів звітних форм в цілому забезпечує порівнянність даних. Вибір того чи іншого варіанту звіту залежить головним чином від розміру підприємства і типи власності.
Звіти про прибутки (збитки) відрізняються один від одного або різними підходами до класифікації витрат (за їх економічним змістом або функціональним призначенням), або розташуванням показників (по вертикалі або по горизонталі).
Рекомендований 4-й Директивою вертикальний формат звіту про прибутки (збитки) з угрупованням витрат за їх функціональним призначенням (що має перевагу у Великобританії) виглядає наступним чином:
• виручка (оборот);
• собівартість продажів (прямі витрати);
• валовий дохід;
• витрати, пов'язані з реалізацією продукції (витрати обігу);
• адміністративні витрати;
• дохід від інших операцій;
• дохід від участі у спільних операціях;
• відсотки до отримання та інші подібні доходи;
• вартість коригувань фінансових активів;
• відсотки до оплати;
• податок на прибуток від основної діяльності;
• прибуток (збиток) від основної діяльності після сплати податку;
• надзвичайні (непередбачені) доходи;
• надзвичайні (непередбачені) витрати;
• податок на надзвичайні доходи;
• інші податки;
• прибуток (збиток) за фінансовий рік.
Горизонтальний формат звіту про прибутки (збитки) з відображенням витрат по їх економічним змістом, що традиційно притаманна більшості континентальних європейських країн, має наступний вигляд (табл. 6.1).
Основні відмінності, що стосуються форми бухгалтерського балансу, полягають в розташуванні складових його груп показників (розділів). Так, у Великобританії баланс традиційно будується за принципом:
Таблиця 6.1
активи - зобов'язання = власний капітал.
В інших країнах Європи прийнято дотримуватися наступного балансового рівності, що має вигляд:
активи = зобов'язання + власний капітал.
В якості переважаючого методу оцінки майна, що відображаються у балансі, рекомендовано використовувати принцип «історично склалися витрат», хоча допускається і оцінка за реальною вартістю з урахуванням інфляції.
Для підприємств, що мають чисельність співробітників менше 50 людей, статутний капітал менше 1 млн євро або виручку менше 2 млн євро, дозволено складати баланс за скороченою формою, тобто без деталізації за однорідними групами або статтями (табл. 6.2).
Таблиця 6.2
Спеціальний пункт 4-й Директиви присвячений додаткам, які повинні доповнювати звітність. У додатку відображається інформація про тих облікових методи, які застосовувалися організацією при оцінці вартості активів (ЛІФО, ФІФО, середньозважена оцінка, пряма ідентифікація), при обчисленні амортизації, а також обороти в розрізі основних видів діяльності та географічних ринків, деталізація розмірів і причин значних боргових зобов'язань, виплати членам ради директорів, відрахування у пенсійні фонди та інші показники, що мають істотне значення для об'єктивної оцінки фінансового стану організації.
4-та Директива містить у собі лише найбільш загальні положення і залишає достатню свободу дій країнам - членам ЄЕС і транснаціональним компаніям. Їй властивий ряд недоліків, пов'язаних головним чином з відзнаками та змінами, що відбуваються в національних законодавствах, наприклад з питань специфіки лізингових операцій, звітності про рух грошових коштів, з обліку різних фінансових інструментів, за контрактами, укладеними на довгостроковій основі.